***

Тепер стало важко дихати світлом,

Пропалена сонцем, розплетена вітром,

В серці моїм прориваються рани,

Мов на весні як ті перші тюльпани.

Скільки не клич, не кричи, намагайся,

Світ відгукнеться тобі твоїм криком,

Скільки не плач — ти сліз не цурайся,

Вниз опадають хай яблуні цвітом.

Скільки не мрій — а сни забуваються,

Скільки не жди — а чекати набридне,

Просто живи — як можеш, як знається,

А далі щось буде,

а там буде видно...

13.04, 04.05.18

Link: http://en.worldis.me/anna_neksy/blogs/164468